Aš sąžinė tavo

 

Я совесть твоя! Я приду тебя грызть Сегодня, как только стемнеет. Уснуть не мечтай! Будем вскапывать жизнь, В решеньях сомнения сеять.   Мы будем в обнимку сидеть до утра И память читать по абзацу. И ныть… и казниться злосчастным «вчера», Мечтать снова там оказаться.   На время надеялся? Думал сойдёт Всё с рук тебе так, как обычно? Напрасно, наивный… Пришёл мой черёд И утро не будет привычным.      Что? Больно тебе? Ну, придётся терпеть. Ведь жизнь – бумеранг…Вот и встреча. Покайся всем сердцем, иначе лишь смерть Тебя от терзаний излечит.   / Оксана Спасова-Бойко /

Aš sąžinė tavo! Graužti ateisiu Šįvakar, kai sutems pamažu. Užmigt nesvajoki!  Tau aš neleisiu, Atmintį mes pašukuosim ražu.   Sėdėsim lig ryto kol apsiblausim, Skenuosime vingius po vieną. Ir paverkšlensim... ir save bausim Ar pasvajosim grįžt į tą dieną.   Tikėjais, kad laikas, kad viskas  praeis, Kad į užmarštį viskas nuplauks? Veltui, naivuoli... Tai tavęs nepaleis Skausmas tas ir rytoj tebestaugs.   Nors tau ir skaudi, tokia graužatis, Atminties bumerango skrydis...   Atgailauk iš širdies, kitaip tik mirtis Nuo savigraužos tos teišgydys.     / Oksana Spasova-Boyko /

Man daug nereikia

Man daug nereikia


Man daug nereikia – tik saulužės šypsnelio,

Žemės kely, kad sušildytų širdį.

Beržų dar giraitės, visai prie pat kelio,

Žvaigždžių dar pulkelio – nes jos mane girdi.


Tylios dar upelės, kur prausias mėnulis,

Kur per pusę dangaus Vaivos rykštė

Pušų dar, kur stuksi genelis bičiulis,

Ir vėjas švelnus bando krykšti.


Gėlių - to laukais išsibarsčiusio grožio,

Jaunutės aušros ir pievos rasotos.

Dar to debesėlio per dangų kur drožia,

Sirpusių uogų pavalgyt lig soties.



Man tiek nedaug reikia, tik tėviškėn taką

Rast suraizgytam dienų labirinte.

Lenktis lig žemės, išgirst ką ji sako,

Dalintis džiaugsmu, širdin kur sukrinta.


L.Barmina

Мне, много не надо...

Бармина Людмила

Мне, много не надо - Зарю молодую,
чтоб сердце в пути согревала моё.
И неба краюху, где звёзды кочуют,
да рощу берёзок...скучающих днём.

И тихую речку, что месяц глядится
и светит в полнеба...сияя - дуга,
и сосны, где дятел страдая, стучится,
а ветер... макушки качает слегка.

Цветов бы...рассыпанных в поле - охапку
и солнышка тёплого...малую часть.
И облачка, в небе плывущего шапкой
и ягодой спелой насытиться всласть.

Мне много не надо...дорогу бы к дому
найти в лабиринте истерзанных дней.
Ему до земли...поклониться родному,
и радостью, сердце наполнить скорей!

A.Achmatova apie spalio perversmą

Анна Ахматова   Когда в тоске самоубийства Народ гостей немецких ждал, И дух суровый византийства От русской церкви отлетал,   Когда приневская столица, Забыв величие свое, Как опьяневшая блудница, Не знала, кто берет ее,—   Мне голос был. Он звал утешно, Он говорил: «Иди сюда, Оставь свой край глухой и грешный, Оставь Россию навсегда.   Я кровь от рук твоих отмою, Из сердца выну черный стыд, Я новым именем покрою Боль поражений и обид».   Но равнодушно и спокойно Руками я замкнула слух, Чтоб этой речью недостойной Не осквернился скорбный дух.   Осень 1917 Петербург

Ana Achmatova   Laikas pakaruokliško baisumo, Kai vokiečių artumas baidė Ir ta dvasia rūsti bizantiškumo Iš Rusijos šventyklų sklaidės,   Kai sostinė, lig tol didinga, Panirusi į  keistą apdujimą, Kaip girtutėlė kekšė sminga, Ir nesupranta, kas ją ima, -   Balsą girdėjau gan prasmingą, Jis kvietė "Eik greičiau čionai, Paliki kraštą nuodėmingą, Palik tą Rusiją tu amžinai.   Aš kraują nuo tavęs nuplausiu, Išimsiu širdgėlą ir juodą gėdą,  Naujus vardus aš tau nuausiu Ir jie pridengs tą  baisią bėdą“.   Bet abejingai ir ramiai tada Užsidengiau aš rankomis ausis, Juk negarbinga ši kalba  Ir mano siela šito neklausys.   1917 m. Ruduo Sankt Peterburgas

Alyvų miega prabanga

Бармина Людмила Спит сиреневая роскошь Расплескавшись по садам, А над нею выгнув рожки Светит месяц - хулиган.   И в тиши ночи прекрасной Аромат пьянит густой, Словно, кто рукою властной Льет в бокалы тот настой.   Волшебство иль может чудо? Или Божья благодать? Эту роскошь не забуду,  Что мешала ночью спать.

Alyvų miega prabanga Pasklidusi po sodą seną, Virš jų, akies kraštu staiga, Matau mėnulį - chuliganą.   Ir ramume svaigios nakties Pasijunti  teatro ložėje, Lyg kas nematomas, išties, Jums pila į taures  ambroziją.   Magija, stebuklai ima viršų, Taip dieviška naktis prabėga, Šios prabangos aš nepamiršiu, Nakties, kai šitaip nesimiega.   Išvertė Povilas Karoblis

Vasara bus per kraštus

Анастасія Дмитрук І буде літо. Через край зірвуться сині дужі ріки. Облиш все зайве, відпускай - зірвемось всі у вирій дикий. Гаряче сонце потече, налиє нас теплом по вінця. Миттєво пристрасть обпече грайливим сяйвом у зіницях. Проллється медом літня ніч, сипне на трави діаманти... Людина повна протиріч, в яких так легко заблукати. І буде спека, і вогонь - стихії стримати не сила. Пора терпких, п’янких безсонь вдихне життя у наші крила... А поки сніжно і зима скувала нас в кайдани білі, зігрій червоного вина... й затерплі губи онімілі.

Vasara bus per kraštus ir upės veršis patvinę. Palikę kvaršatį ir kaltus, nersim į sūkurį tą laukinį. Karščiu saulutė apsivilks, pils šilumą tą ilgesingą. Aistra akimirksniu nutvilks spindėjimu vyzdžių žaismingu. Naktis čia liesis medumi, žoles nubers ji briliantais... Tik žmonės abejonių lydimi, supainiotų netgi atlantus. Ugninis šuoras įtaigus - stichijų rodantis galybę. tas laikas nẽmigos  svaigus, sparnams įkvėps gyvybės ... Kol kas tik sniegas ir žiema laiko vis šalčio retežiuos, vis gi vyno saldi šiluma, stingusias lupas nudažo. Išvertė Povilas Karoblis