Vasara bus per kraštus

Анастасія Дмитрук І буде літо. Через край зірвуться сині дужі ріки. Облиш все зайве, відпускай - зірвемось всі у вирій дикий. Гаряче сонце потече, налиє нас теплом по вінця. Миттєво пристрасть обпече грайливим сяйвом у зіницях. Проллється медом літня ніч, сипне на трави діаманти... Людина повна протиріч, в яких так легко заблукати. І буде спека, і вогонь - стихії стримати не сила. Пора терпких, п’янких безсонь вдихне життя у наші крила... А поки сніжно і зима скувала нас в кайдани білі, зігрій червоного вина... й затерплі губи онімілі.

Vasara bus per kraštus ir upės veršis patvinę. Palikę kvaršatį ir kaltus, nersim į sūkurį tą laukinį. Karščiu saulutė apsivilks, pils šilumą tą ilgesingą. Aistra akimirksniu nutvilks spindėjimu vyzdžių žaismingu. Naktis čia liesis medumi, žoles nubers ji briliantais... Tik žmonės abejonių lydimi, supainiotų netgi atlantus. Ugninis šuoras įtaigus - stichijų rodantis galybę. tas laikas nẽmigos  svaigus, sparnams įkvėps gyvybės ... Kol kas tik sniegas ir žiema laiko vis šalčio retežiuos, vis gi vyno saldi šiluma, stingusias lupas nudažo. Išvertė Povilas Karoblis